- Group DF - https://www.groupdf.com -

Керівник Черкаського «Азоту» Віталій Скляров про професію хіміка, ДНК управлінця, тенісний турнір Roland-Garros та англійського прем’єра

У квітні 2021 року виповнилося майже 10 років з того часу, як Віталій Скляров керує Черкаським «Азотом». Сьогодні це чи найбільше підприємство в Черкаській області. Завод завантажений на 100% та є найбільшим хімічним підприємством у Східній Європі. Напередодні професійного свята – Дня хіміка – журналіст видання «Черкаський край» зустрівся з керівником підприємства. Це досить відверта розмова про професію хіміка, про сучасні технології та цінності. Це розмова про перемоги та поразки, про людське щастя та вміння тримати удар. Також це інтерв’ю і про людей почесної професії, про їх долю та звичайні історії життя. 

Віталій Скляров

– 30 травня – День хіміка. Вітаємо! А чим вам особисто запам’ятався перший день перебування на Черкаському «Азоті»? Які враження склалися від підприємства, від самого міста? 

– Дякую за привітання. Мені приємно, що ви, журналісти, пам’ятаєте про свято. Перший робочий день… Дайте згадаю. Це було майже двадцять років тому. Пам’ятаю жовтий стіл за яким ми сиділи з Володимиром Шендером. Тоді він був технічним директором заводу. Мудра людина, яка потім мені стала другом. І ми розмовляли з ним майже дві години. Я розповідав про свою роботу на Горлівському «Стиролі», де я до цього працював. Він – про виробництво, на яке я приїхав працювати. У двох підприємств з технічної точки зору є багато спільного. Мені ще тоді здалося, що Черкаський «Азот» – це підприємство зі своєю душею, характером. Тут класні люди. Час швидко сплинув і ми роз’їхались. Він – додому, я – в готель. У мене тоді навіть не було де жити в Черкасах… Більш детальне знайомство з підприємством відбулося вже тоді, коли я почав виконувати обов’язки заступника технічного директора на заводі. Технологія виробництва мінеральних добрив для мене не була новою, бо, як я сказав, до цього я працював на майже аналогічному підприємстві – Стиролі.

Мені ще тоді здалося, що Черкаський «Азот» – це підприємство зі своєю душею, характером. Тут класні люди.

– Яке враження було від міста?

– Що стосується самих Черкас, то спочатку був дещо розчарований, бо в моїй уяві обласний центр поставав як велике місто з промисловими підприємствами і розвиненою інфраструктурою. Майже столиця. А в реальності виявилося не все так. По дорозі на «Азот» (я їхав центральною вулицею міста) колеса мого автомобіля потрапляли у вибоїни. Вздовж по обидва боки вулиці – старі, неприглядні будинки приватного сектору. Це мене дуже вразило. Адже я звик бачити інший обласний центр – Донецьк, що поруч з Горлівкою. До російської агресії він був розвиненим мегаполісом, у якому сконцентровувалися високий промисловий і науковий потенціал, розвинена інфраструктура і виробнича база. Це був великий промисловий та фінансовий осередок України. А тут, ніби потрапив у велике недоглянуте село. Потім картинка міста наче перезавантажилась. Головне в Черкасах – це люди. Люди з відкритим серцем. 

– А зараз? Як змінились Черкаси? 

– Вони змінювались разом з Азотом. В мене чомусь така асоціація. За двадцять років Черкаси змінилися, оновилися. Місту завжди щастило з мерами. Вони дуже хазяйновиті. Особливо нинішній. Так, багато що зроблено, зокрема, й за участі «Азоту». Взяти хоча б Палац культури «Дружба народів» та площу навколо нього. Наш акціонер вклав не один десяток мільйонів гривень в реконструкцію. Все для того, щоб культурний центр мав європейський вигляд і став окрасою Черкас. Але це не головне. Головне – черкащани – люди з відкритою душею. Гостинні та добрі. Черкаси – це справжня українська гостинність. Це серце України.

 – Ви майже двадцять років працюєте на «Азоті» на різних посадах: заступник технічного директора, технічний директор. 15 квітня виповнилось 10 років, як очолюєте підприємство. Як ви побудували таку успішну кар’єру?

– Я не хотів би займатися самопіаром. Це не в моїх правилах. Давайте питання по ділу…. 

 – Я все ж наполягаю. Вас називають дуже успішним менеджером, успішним управлінцем. Про вас так кажуть ваші співробітники, про вас так казала людина з Group DF… 

– Розумієте, управлінець – це в ДНК. Воно або є, або немає. Скільки себе пам’ятаю, навіть з дитинства, завжди тягнуло покерувати. Якщо це футбол – ти капітан команди. Якщо будівництво – ти головний прораб. Я навіть на кухні деколи пробую покерувати, коли хочу щось приготувати цікавеньке для своєї сім’ї. Як казала мама, шило завжди було в одному місці. Непосидючим був з дитинства. Збирав друзів, організовував екскурсії, тусовки та різні походи. Почуття колективізму не полишало мене ніколи. Так було коли я навчався в школі, а потім і в інституті. Можливо, тут певну роль відіграє мій знак зодіаку!

– Вибачте, переб’ю. Я не вірю в гороскопи, але давайте вгадаю. Лев? 

– Так точно. Так ось, я вважаю, що для успіху в бізнесі, знання, досвід і прагнення важливі. Але вони мають збігатися з системою життєвих цінностей. Я маю на увазі збереження індивідуальності та постійний саморозвиток. Я за таким принципом підбираю собі команду. Розумієте, менеджмент – це перш за все наука про управління людьми. А потім вже про суперзнання та навички в хімії. Тобто, якщо, наприклад, молодий спеціаліст прийшов на підприємство не на рік-два, а вирішив усе своє життя пов’язати з виробництвом, з хімією, то ми дуже уважно дивимось: наскільки чітко в нього визначені орієнтири, в якому напрямі він рухається до поставленої мети, які в нього цінності. Якщо в нього є енергія і бажання, він обов’язково досягне її. Енергія, знання, досвід плюс харизма – це паливо для будь-якого менеджера. Якщо цих якостей немає, ракета не летить. Він буде топтатися на місці. Як казав футбольний тренер Моуріньо, мені потрібен не просто гравець на полі. Мені потрібні люди, які можуть забивати гол. Брати проєкт і вести його до кінця. Доводити проєкт до успіху. Тільки за рахунок таких людей бізнес набирає оберти. Тільки так бізнес може зростати. Наш бізнес – це високі технології. Та дуже високі швидкості.

– До чого вас особисто зобов’язує керівна посада? Можете сказати просто? 

– Три речі. Брати відповідальність за виробництво, за людей і їхню безпеку. Це основне. Першу керівну посаду я посів, коли мені було лише 28 років, а очолив «Азот» у 40 років. Крім того, якщо ти керівник, ти маєш постійно самовдосконалюватись, оцінювати свої сили, знання, вміння керувати цим складним механізмом. Я звик до того, що треба постійно працювати над собою. Постійно! Вже перебуваючи на посаді Голови Правління, я здобув додаткову освіту в економіці та менеджменті. Окреме навчання стосувалося управлінням проєктами.

 – У вас є MBA? 

– Так, закінчив Единбурзьку бізнес-школу. Ці знання були вкрай необхідні. Рухатись потрібно швидко. Можна сказати – бігти. Ти не можеш бігти марафон, якщо в тебе немає нормальних кросівок. Нові знання та навички – це необхідний елемент для того, щоб ефективно управляти. Постійно вчитися та вдосконалюватись – кредо мого життя. Якщо ти не будеш вчитися – ти зійдеш з дистанції. В глобальній хімії йдуть дуже динамічні зміни. Тут все як в спорті. Потрібно тримати себе в формі.

 – Спорт допомагає?

– Так. Без спорту нічого б не було. Тільки зі спортом ти можеш багато чого встигати. Спорт впливає на продуктивність. Тут я не відкрию вам якогось секрету. 

 – Давайте все ж повернемось до Дня хіміка. Як на вашу думку: за останні роки престиж професії хіміка зріс?

– Ми ще не досягли того рівня престижу професії хіміка, який був колись. Як зараз в розвинених країнах. Мені важко про це говорити, боляче. Інколи приходить молодий спеціаліст на хімічне виробництво і не знає формул мінеральних добрив, які ми виробляємо. Тому вони навчаються вже на підприємстві, черпають знання у тих, хто давно працює на виробництві. Якість освіти, особливо хіміків-технологів та й тих спеціалістів, які обслуговують технологічні цехи, а це механіки, приладисти, електрики, бажає бути кращою. Той «кістяк» спеціалістів зі знаннями і великим виробничим досвідом – найцінніше, що ми маємо зараз. А надалі ситуація може лише погіршуватися. Тому ми маємо інвестувати в кадри і ми інвестуємо. В нас немає іншого виходу.

– Що саме ви робите, щоб виростити кадри?

– Не секрет. Ми системно співпрацюємо з багатьма навчальними закладами – від професійних училищ до університетів. Відновлюємо професійно-технічні училища, які б займалися підготовкою спеціалістів робітничих професій для таких підприємств, як наше. Технікуми раніше випускали непоганих спеціалістів, хоча їхні випускники не мали вищої освіти. З ними також працювати починаємо. Треба відновлювати проходження студентами-хіміками практики. Десь починаючи з третього курсу, безпосередньо на виробництві. Ми з задоволенням приймаємо студентів Черкаського державного технологічного університету на практику, але, на жаль, їх небагато. Закріплення ними теоретичних знань на практиці значно підвищить розуміння того, що читають їм викладачі в аудиторіях. Та й самим викладачам не завадило б частіше бувати на виробництві. Наші двері відчинені! Ми готові знайомити з виробництвом, давати інформацію про наявні в нас вакансії, про умови праці. З 3 – 4 курсу студенти можуть визначитись із подальшим місцем роботи. Тільки талановитим молодим спеціалістам, які в процесі виробництва поглиблюють свої професійні знання і набувають досвіду, відкриваються перспективи для кар’єрного росту, на відміну від державних структур, де до керівництва пробивається менш здатна молодь, використовуючи зв’язки, що гальмує розвиток держави. Хімічне виробництво не терпить такого відбору кадрів. Ми хочемо забирати кращих – найталановитіших та найперспективніших. В Україні дефіцит хіміків. Ми маємо забирати найталановитіших до нас. Така в нас амбітна мета і вона реальна.

В Україні дефіцит хіміків. Ми маємо забирати найталановитіших до нас. Така в нас амбітна мета і вона реальна.

– Чому ви обрали саме професію хіміка? У вашій родині були хіміки? 

– Не було. Я дуже любив хімію в школі, брав участь в олімпіадах, займав призові місця. Мені пощастило з викладачами. Любов до шкільного предмета «хімія» очевидно стала вирішальним моментом у виборі професії. 

– Якби вам запропонували скласти список якостей, які ви найбільше цінуєте в людях, яким би він був? 

 – Як я вже сказав – це харизматичність. Ця риса є дуже важливою для лідера, який повинен уміти схилити людей на свою сторону, переконати. Друге, як це не дивно чути, – креативність. Я завжди захоплювався талановитими людьми. Вони дещо по-іншому бачать світ. Вони генерують ідеї. Вони – рушійна сила в бізнесі. Не тільки в хімії. Третє – надійність. Я роблю ставки на людей, на яких можна розраховувати. Коли ти впевнений, що вони не підведуть у скрутну хвилину. Ціную в людях таку рису, як відповідальність. Відповідальність за виконання прийнятих рішень і, що також дуже важливо, – за допущені помилки. Ви знаєте, що не помиляється той, хто нічого не робить. І це дійсно так. Ми можемо припускатися помилок, але потрібно мати сміливість визнавати і відповідати за них. Сміливість, наполегливість, добродушність, вірність – це ті риси, які, очевидно, ми найбільше цінуємо в людях. Я ціню людей які розділяють цінності підприємства, які віддаються своїй справі на всі 100 відсотків.

 – У чому полягає ваш особистий секрет успіху?

– Ви знову хочете, щоб я займався самопіаром… (Сміється, – прим. авт.). Хоча, як каже мій приятель, скромність – це шлях до бідності.

 – Ви знову не відповіли…. 

– Давайте спробую. (Пауза на хвилину – прим. авт). «Успіх – це вміння рухатися від невдачі до невдачі, не втрачаючи ентузіазму». Це слова Вінстона Черчилля. З ним важко не погодитись. Перебуваючи на найвищих щаблях влади і у найважчі часи, Черчилль не зрадив ні своєї країни, ні себе, ні своїх ідеалів, ні свої цінності. Він казав, що невдачі роблять людину сильнішою, впевненішою. Невдачі додають рішучості рухатися вперед. Це і є, з моєї точки зору, секрет успіху. Без поразок, немає перемог. Це квінтесенція. Тримати удар, вставати, і знову продовжувати те, що ти почав. В бізнесі – це головне. Не звертати увагу на поразки. Йти до кінця. 

– Для багатьох людей велике значення має досягнення в житті матеріального достатку. Яке це має значення для вас?

– Працюючи понад тридцять років у хімічній галузі на різних керівних посадах, я не можу поскаржитися на бідність. Але і й не відношу себе до людей з надто великими статками. Матеріальні блага не є самоціллю для мене. Я керівник великого підприємства. Ті прибутки, які є, забезпечують нормальне життя. Я спокійний за свою родину. Проте в роботі завжди є ще щось вище, важливіше. Це – певний стан твоєї душі, відчуття самореалізації, відчуття перемоги. Коли є прагнення змінити життя людей на краще. Коли ти лягаєш спати і продовжуєш на автоматі думати про виробництво, про людей, про невирішені проблеми. Ти не можеш змусити мозок не думати про це. Як керівник, я переймаюся і соціальними питаннями виробничників. Вони, я вважаю, досить непогано захищені Колективним договором. 

– Там прописані великі соціальні блага? 

– Ми ніколи цього не приховували, я скажу, що середня заробітна плата на «Азоті» вища, ніж у місті. Кожен працівник отримує матеріальну винагороду під час щорічної відпустки. У нас відзначаються грошовою нагородою ті, хто відпрацював на виробництві 25 років. І не тільки. Ми піклуємось про наших ветеранів. Їхніми руками закладався міцний фундамент для розвитку «Азоту». У нас створено спеціальний Фонд для підтримки ветеранів. Ми також надаємо допомогу місту, підтримуємо медичні й освітні заклади. Хочеться, щоб у нашій країні було якнайбільше заможних людей і якнайменше тих, хто потребував би базових речей для нормального життя. 

 – Що, на вашу думку, потрібно для цього зробити? – Найшвидшими темпами впроваджувати реформи, підіймати економіку. Дуже важливо для Уряду підтримувати власного виробника, створювати додаткові робочі місця, розвивати науку, покращувати медицину та якість життя загалом. Нинішня ситуація, що склалася з епідемією коронавірусу, показала слабкі місця в медичній галузі країни.

– Уточніть, яку саме підтримку має надати держава власним виробникам? Зокрема, таким підприємствам, як «Азот»? 

 – Перше, свобода підприємництва. Менше перевірок, менше натяків на хабарі і більше підтримки. Підтримку бізнесу, як платнику податків. Повага до платника податків. Ви розумієте про що я. Друге – здоровий протекціонізм. Без цього перспективи для розвитку галузі туманні. Якщо урядовці МКМТ захистять галузь і вона зможе заробляти, тільки тоді з’явиться можливість для інвестицій і великої модернізації основних виробництв. Тільки тоді вся галузь буде більш конкурентоздатною. Тільки тоді ми можемо реалізувати ті масштабні плани, які ми розробляли ще до 2013 року – до війни Росії з Україною.

   Задуми були грандіозні, але реалізувати їх не вдалося. Впродовж чотирьох років з початку війни ми мало вкладали у виробництво і, по суті, ледь виживали, тому що Уряд не міг захистити український ринок від дешевих російських добрив. Вже два роки працює ембарго на ввіз добрив з РФ. Ми нарощуємо обсяги виробництва, проводимо капітальні ремонти, інвестуємо в основні фонди. Якщо уряд зможе захистити український ринок, то не буде грузинської чи білоруської селітри, українські хіміки зможуть і далі інвестувати в розширення виробництва, в нові технології і дослідження. Це дасть можливість залишатися сильним конкурентоздатним виробником. 

  Стратегічно держава мала б не стояти осторонь, а, наприклад, разом з Союзом хіміків, запропонувати стратегію розвитку та підтримки вітчизняного виробника, яка була б спрямована на власного споживача і виробника, на інтереси всієї країни. 

  Стратегія є на папері, але в Уряду поки не достатньо мотивації допомагати українським хімікам. У мене до вас просте запитання: якщо українські підприємства здатні забезпечувати весь український ринок азотними добривами, то чому тут, в Україні, торгують добривами з Грузії, Польщі, Латвії? Чому в нас попри ембарго торгують російськими добривами? Зайдіть на OLX, подивіться та переконайтесь, що добрива з Росії продають в Україні. Розумієте, має бути не латання дірок. Не тільки ембарго на ввіз добрив з Росії. Те, що ми можемо самі виробити, взагалі треба обмежити на ввіз. Або так, як пропонує Союз хіміків – віддати імпортерам 25% ринку, а все інше мають займати українські компанії. Це називається здоровий протекціонізм. Цим зараз займаються всі країни. Але в нас чомусь великі лобісти домоглися того, що в Україну будь-які іноземні добрива завозяться без проблем. А нічого, що цей імпорт вбиває українське виробництво? Нічого, що цей імпорт вбиває робочі місця? Я розумію, що від хімічної галузі залежить успіх роботи українського АПК. Всі аграрії зацікавлені в забезпеченні добривами в повному обсязі. І я впевнений, що українські хіміки можуть забезпечити всіх українських аграріїв азотними добривами. Це така win win (взаємовигідна, – прим.авт) cитуація. 

 Надійна робота АПК – це, в широкому розумінні, питання національної продовольчої безпеки. Аграрний сектор є ключовим для країни, ключовим для валового національного продукту. Подивіться на все глобально. Без продовольства світ не виживе. Тому, проводячи реформи, держава повинна враховувати інтереси власних виробників. Тільки власний виробник буде працювати в інтересах свого народу і країни.

Стратегічно держава мала б не стояти осторонь, а, наприклад, разом з Союзом хіміків, запропонувати стратегію розвитку та підтримки вітчизняного виробника, яка була б спрямована на власного споживача і виробника, на інтереси всієї країни.

– Декілька особистих запитань. Що є найдорожчим у вашому житті? 

– Життя… Життя моєї родини. У нас з дружиною Надією є дві доньки: старшій Аліні 28 років – вона подарувала нам онука Максима, якому вже четвертий рік, а меншій донці Соні – 13 років, вона ще навчається в школі. З нами живе мій батько, якого я перевіз із Ясинуватої Донецької області – міста, в якому я народився, де пройшло моє дитинство. На жаль, зараз воно опинилось на окупованій території. Війна поламала долі багатьох людей. 

– Що давалось найважче в житті? 

– Пережити втрату своїх рідних. Я втратив маму, а моя дружина – обох батьків. Це були найважчі часи для нашої родини. Біль втрати залишається на довгі роки.

 – Чим займаєтесь, коли є нагода відпочити від виробничих справ? 

– Люблю читати книжки. Активно займаюсь спортом. 

– Якому виду спорту надаєте найбільшу перевагу? 

– Останніх 10 років – великому тенісу. Я граю, але й можу дивитись необмежену кількість турнірів по телебаченню. Мені подобаються наша Світоліна та швейцарський тенісист Федерер. Мрію колись поїхати на Roland-Garros або Wimbledon. Але робота не відпускає. Завод – це як дитина. Ти не можеш просто взяти кинути її та поїхати на тиждень в Лондон чи до Парижу. 

– Що викликає у вас позитивні емоції, гарний настрій? 

– Коли щось роблю і отримую позитивні результати. 

 – Ви ініціювали будівництво каплички біля прохідної «Азоту». Сьогодні її вже відкрито. Що надихнуло вас на це?

– Рік тому ми відкривали капличку в 1-му пожежно-рятувальному загоні, який охороняє наше підприємство. Тоді й виникла думка про будівництво невеличкої церкви біля прохідної «Азоту». Мою ініціативу підтримав акціонер Дмитро Фірташ. Виділив більшу частину коштів, частину додали особисто члени правління. І ми реалізували цей проєкт. Кожна людина визначає для себе життєві цінності і в кожного вони різні, але мені здається, що віра – це природна потреба людини, з якою вона приходить у світ. Віра – це те, що дає силу. І, якщо людина хоче побути наодинці, в спокої, хоче звернутися до Бога і помолитись, то капличка – це саме те місце. Спокій не завжди знайдеш у нашому повсякденному метушливому і виснажливому житті. Тут – інша атмосфера. Будуючи храм, ми очікуємо побачити там людей, незалежно від того, яку віру вони сповідують, до якої церкви ходять. 

– Від чого ви ніколи не відмовитесь? 

– Від Батьківщини, від землі, на якій народився і живу. Я – українець, і пишаюся цим. 

– Керівник великого підприємства – це найвища вершина? Чи думали ви про більш амбітні плани? 

– Лі Якокка в 36-літньому віці став віцепрезидентом, а в 40-к років – президентом автомобільної компанії Генрі Форда, а у 54-ри роки очолив і привів до тріумфу корпорацію «Крайслер», яка перед тим була на межі катастрофи, і лише у 68-річному віці відійшов від великого бізнесу. Мені лише 50-т. Треба завжди рухатися вперед і не стояти на місці. Як кажуть на одному телеканалі – найголовніше попереду. 

– Що б ви побажали колективу підприємства, вітаючи його з професійним святом – Днем хіміка?

– Згуртованості, віри. Стабільної безпечної роботи та гідної заробітної плати. Хотілося б подякувати кожному особисто, адже люди – це головне.