[1]Дмитро Фірташ готовий витратити в найближчі роки 7 мільярдів доларів на розвиток азотної хімії, титанової галузі і створення нафтохімічного виробництва. Без урахування витрат на придбання нових підприємств в Європі і в Україну.
“Експерт” не любить вживати у своїх публікаціях слово “олігарх”. Аж надто часто і нерідко недоречно його використовують інші ЗМІ. Так що, злітаючи в швидкісному ліфті на 31-й поверх престижного київського офісного центру “Парус”, ми для себе вирішили, що будемо розмовляти з власником Group DF як з великим бізнесменом, який примудряється будувати хімічну імперію попри надвисокі ціни на природний газ. Дмитро Фірташ з перших хвилин розмови дав нам зрозуміти, що, як Глава Федерації роботодавців, він спілкується з Президентом, Прем’єром, міністрами і губернаторами, і має своє вистраждане бачення економічної та промислової політики в країні. Як підсумок бесіда затягнулася на чотири години. Адже не кожен день вдається так глибинно поспілкуватися з настільки впливовим бізнесменом, тим паче що він готовий аргументовано мотивувати свої інтереси і пояснювати зроблені кроки.
“Немає тої ваги, яку ми не можемо підняти”
– Півроку тому Ви очолили Федерацію роботодавців України. Чому Ви вирішили зайнятися громадською діяльністю?– Полгода назад Вы возглавили Федерацию работодателей Украины. Почему Вы решили заняться общественной деятельностью?
– Я впевнений, що бізнес повинен грати в країні набагато більшу роль, ніж досі. Реально впливати на економічну політику держави. За 20 років в Україні фактично з’явився новий клас людей – це власники бізнесу, роботодавці. Велика частина економіки України – приватна власність. І бізнес приймає рішення, від яких, так чи інакше, залежать мільйони людей. Я переконаний, що для України сьогодні вкрай важлива впливова позиція бізнесу. Це те, що здатне зробити нашу країну сильною. Так, на Україну в світі повинні і будуть зважати не за рахунок сильної армії, а за рахунок сильної промисловості, сильного бізнесу. Федерація роботодавців – це те, що об’єднує всіх українських підприємців, бізнесменів. Це наша організація, наш майданчик для спілкування з владою. Для захисту своїх інтересів та ідей. Якщо ви подивитеся на аналогічні організації в будь-який іншій європейській країні, то ви переконаєтеся в тому, що це потужні, впливові органи. І бізнес, і уряд, і місцева влада сьогодні дуже добре розуміють, що таке Федерація. На нашу думку зважають. І тепер бізнесу, щоб захищати себе, не потрібно йти в політику. Кожен повинен займатися своєю справою. Тоді в країні буде лад, і кожен буде розуміти свою зону відповідальності. Завдяки Федерації бізнес має механізм реального впливу. Ми сьогодні на рівних говоримо з урядом, з податковою, митницею, Антимонопольним комітетом. Федерація посилює свої зовнішньоекономічні зв’язки з європейськими країнами, з Росією і країнами Азії. У нас немає штучних політичних обмежень. Бізнес завжди керується здоровим глуздом і економічною вигодою. Я хочу, щоб Федерація була каталізатором нових процесів, до яких залучений український бізнес. Ми будемо знаходити нові можливості для розвитку України. Я знаю, що багато хто скептично ставиться до того, що наша країна може стати однією з провідних європейських економік і ввійти, наприклад, до G20. Це відбувається тому, що люди мислять стереотипно і часто не бачать далі свого носа. Я, як бізнесмен, що працює на різних ринках, упевнений: Україна має величезні переваги і можливості, які просто потрібно використовувати. Але при цьому бізнес повинен бути заодно, а люди, які ним займаються, − триматися разом.
– Гадаєте, влада Вас почує?
– Як показує досвід – чує. Наприклад, нещодавно виникла проблема з вантажними перевезеннями залізницею: не можна було орендувати вагони, а ціни зросли на третину. За порівняно короткий проміжок часу ми це питання закрили. Виявилося, що Федерація може ефективно працювати, а уряд готовий допомагати. Це говорить про те, що немає тієї ваги, яку ми не можемо підняти, немає тієї проблеми, яку ми не могли б вирішити.
– Ви говорите, що раніше бізнес не мав свого майданчика. А як же УСПП?
– Вплив Федерації роботодавців Україні виходить далеко за межі країни. Міжнародна організація роботодавців, Міжнародна організація праці, що входить в структуру ООН, визнають лише об’єднання роботодавців. У діалозі з організаціями роботодавців інших країн Федерація представляє Україну. Крім того, права і повноваження Федерації в діалозі з владою визначені спеціальним законом про організації роботодавців.
– Ви і так маєте лобі в уряді, навіщо вам громадська організація?
– – Мені часто кажуть: “Вам, великому бізнесу, легко, ви можете себе захистити. А нам, маленьким, завжди складно…” Я сміюся і відповідаю: “Вам так здається. Насправді, чим більше бізнес, тим важче його захистити. Різниця в тому, що ваша проблема вирішується на рівні губернатора, а то і дільничного міліціонера, а наше рішення знаходиться на більш високому рівні”. Але не це важливо. Важливо те, що повинні бути однаково комфортні умови роботи і для малого, і для великого бізнесу. Тому Федерація вирішує проблеми системно, а не лобіює інтереси окремих підприємств. Я розумію свій ступінь відповідальності за виконання цих завдань, але одного мене мало. Потрібно, щоб бізнес був активним. Багато як звикли: краще посидіти, не висовуватися, нічого не робити, і якось воно буде. Я пропоную змінити тон, не боятися: щоб на бізнес зважали, щоб з нами розмовляли. Ми повинні разом впливати на економічну політику держави. Ми повинні показати нові можливості для України, бо саме бізнесмени добре відчувають нові перспективи. Цього року та на початку наступного я вирішив об’їхати всі регіони, зустрітися з бізнесом. Наша мета – побудувати ефективні відносини бізнесу і влади по всій країні.
– Для Вас, як для власника підприємств, актуальне питання оновлення промислових активів. Але наші банки не готові до довгострокового кредитування під низькі ставки. Яке рішення проблеми Ви бачите?
– Питання фінансування, реконструкції і довгих грошей – це проблема номер один. Короткі гроші для бізнесу можна заробити на трейдингових операціях, але сьогодні бізнес дуже важко генерує ці гроші. І навряд чи багато підприємств можуть похвалитися, що вони мають високу рентабельність. Але говорити, що винен в цьому тільки Національний банк, я б не став. Нацбанк – це дзеркало країни, економіки в цілому. На мій погляд, проблема куди глобальніше. Адже від вирішення цього питання залежать рейтинги країни. Якщо вони будуть високими, буде інтерес в іноземних інвесторів вкладати гроші в Україну. Для цього потрібні системні економічні зміни. Необхідно дерегулювати економіку, зробити нормальні умови для роботи бізнесу, причому не тільки великого, а й малого, і середнього. Федерація саме цими питаннями і займається – це наш внесок у побудову нової економічної системи, яка дасть високий рейтинг країні і доступні кредити для бізнесу. У порядку експерименту поточного місяця ми дали доступ малому бізнесу до недорогих кредитів. Я разом з чернівецькими бізнесменами створив у Чернівцях фонд “Буковина”. Він видає пільгові кредити для підприємців, які хочуть розвивати свій бізнес. Ставка по кредиту варіюється від п’яти до п’ятнадцяти відсотків. Сподіваюся, цей проект буде результативним, і цей досвід можна буде перенести на всю країну.
–– Ось у вашій власності є банк “Надра”. Під яку процентну ставку він готовий кредитувати підприємства Group DF?
– Group DF в “Надра Банку” не кредитується. У нас досить висока ліквідність. За нашою логікою, “Надра Банк” не є структурою, яка обслуговує Групу. Це роздрібний банк, в якому не 20-30 філій, а 500 підрозділів. Це величезна організація. Її мета – робота на роздрібному ринку. Звичайно, Група обслуговується в банку, чим забезпечує йому велику підтримку. Ми в “Надра Банку” тримаємо рахунки, оборотний капітал, купуємо валюту, зберігаємо залишки. Якщо оцінити ліквідність “Надра Банку”, то ми увійдемо до першої трійки в українській банківській системі. Ми свої гроші тримаємо в “Надра Банку”. По суті, ми своїми грошима теж гарантуємо стабільність банку.
– Чи правильно ми розуміємо, що жоден завод Групи не бере в банку фінансування?
– Є короткострокові потреби. Наприклад, сєверодонецький “Азот” позичав у “Надра банку” 300-400 мільйонів гривень. Їм не вистачало коштів – реалізація продукції затягувалася, а за газ платити треба. У всіх наших підприємств відкриті кредитні лінії, але вони короткі. Тобто, взяв – віддав. На три-п’ять днів.
– Після реанімації банку Ви заявляли, що “Надра” буде входити в п’ятірку роздрібних банків України. Ви дійсно вважаєте таку мету реальною, адже про бажання увійти до топ-5 заявив не один десяток інших банків?
– Поганий той солдат, який не мріє стати генералом. Ти поганий менеджер, якщо будеш говорити, що тебе влаштовує те, що ти маєш зараз. Колектив треба мотивувати. І йому поставлено завдання: “Хлопці, ви повинні зайняти, як мінімум, п’яте місце серед роздрібних банків України “.
“Україна зобов’язана мати альтернативні джерела постачання”
– У країні висока ціна на газ. Для Вас це проблема? Які шляхи її вирішення бачите?
– Ціна газу висока, це правда. Вона нікого не влаштовує. Для української промисловості 400 доларів за тисячу кубометрів – вже біда, стельова ціна, а вище – це взагалі катастрофа. Ось чую виступи опозиційних політиків: “Чому ми повинні думати, як здешевити газ? Це не наша проблема, це проблема тих, хто купив ці заводи, хто ними керує”. Я питаю, нормальна людина хіба може таке говорити? Я-то як раз при такій ціні газу якось виживу. А що країна буде робити? Уявіть, що зараз зупинилася хімія. Порахуйте, скільки містоутворюючих підприємств в секторі, кожен завод в середньому працевлаштовує понад шість тисяч осіб. Помножте цю цифру на чотири – членів сімей працівників. Вийде, що 70-80% жителів в таких містах живуть завдяки цьому підприємству. Якщо заводи зупиняться, це буде соціальна катастрофа! Заводи дають зайнятість, платять податки до бюджету, часто розвивають інфраструктуру в цих містах! Тому нормальна людина такого сказати не може, він мав би губу прикусити.
– Отже, 400 доларів – гранична ціна газу…
– Для хімії вона взагалі нереальна. Вона вдвічі вища за європейську. Уявляєте, як в таких умовах Україні конкурувати на зовнішніх ринках?!
– І Ви при цьому скуповуєте хімічні активи. Що дає Вам впевненість у перспективності хімії в такому випадку?
– Ринок змінився кардинально. Раніше ринок газу будувався так: хто має газ, той господар бенкету. Був ринок продавця. Сьогодні акценти зміщуються на користь покупця – тепер він панує на ринку газу. Наведу вам такий приклад. Раніше вся Америка закуповувала величезні обсяги газу в Африці і Тринідаді. Росія розробляла понад семи років Штокманівське родовище, туди були вкладені величезні гроші. Проект розроблявся суто для поставок в США. Але Америка знайшла інше рішення – видобуток сланцевого газу, і відмовилася від російських обсягів. Проект по сланцю реалізований, і сьогодні внутрішня вартість газу в США – 90 доларів за тисячу кубів. Зрозуміло, що такою низькою вона довго не буде, але зараз це фактично безкоштовний газ в порівнянні з нашою ціною.
Надалі, за всіма експертними прогнозами, ціна встановиться на рівні до 200 доларів. Американці закрили свої потреби по газу, і тепер у світі спостерігається його надлишок. При цьому паралельно Ізраїль знайшов колосальне родовище. Для нього такі обсяги газу теж надлишкові. Ці обсяги треба комусь продавати…
Індія розвивається, значить, буде купувати, Китай буде купувати, Європа теж буде купувати газ, нехай і менше, ніж раніше. Тобто збут буде. І хто тепер буде диктувати умови на ринку газу? Подивіться, Gaz de France купує тепер лише 15-20 відсотків російського газу. Йде диверсифікація.
До чого я веду? Настав момент, коли Україна має унікальний шанс торгуватися. У нас один з найбільших ринків у Європі за споживанням природного газу. Франція споживає не більше 50-60 мільярдів кубів газу, Німеччина бере 60-65 млрд., а Україна споживає 20 мільярдів кубів власного видобутку та закуповує ще 40 мільярдів. Це ж величезний ринок споживання!
ЗЗа всі 20 років незалежності наша проблема була тільки в одному – ми мали дешевий газ і не дбали про альтернативу. Зараз, маючи таку ціну, ми зобов’язані її знайти. Питання: звідки ми будемо брати ці 40 мільярдів кубічних метрів через п’ять років? Від російського газу повністю відмовитися не правильно, але закуповувати всі сто відсотків імпортного газу в Росії – теж не вихід. Для посилення переговорної позиції Україні необхідні альтернативні джерела поставок.
– Наскільки Україна може просунутися в питанні альтернативної енергії?
– Україна повинна широко дивитися на світ і використовувати можливості, які зараз відкриваються. Перша альтернатива – це сланцевий газ. Але потрібно дуже уважно оцінити його запаси. У сусідній Польщі оголосили, що запасів цього газу вистачить і для країни, і на експорт. А виявилося, що нові родовища перекриють потреби країни на тридцять років. Здавалося б, і це добре, але очікування не виправдалися. Друга можливість – це доставка газу морем. Треба будувати СПГ-термінал. Враховуючи, що сьогодні ринок покупця, а не продавця, є підстави розраховувати на те, що можна буде отримати хороші довгострокові контракти. Україна зможе зробити так, що буде купувати не сто відсотків російського газу, а хоча б 50. Знайдеться рішення, і, повірте, все зміниться. Україна зобов’язана мати альтернативні джерела поставок – за такими законами сьогодні намагається жити весь цивілізований світ.
“Ми повинні вийти на полицю”
– Ви придбали Миколаївський порт “Ніка-Тера”. Яку користь він приносить групі?
– Ми купили його не просто так, він нам життєво необхідний. До кінця 2012 року його потужності будуть доведені до 10 млн. тонн. А якщо ми остаточно домовимося з урядом, потужності порту будуть збільшені до 20 млн. тонн. І це вже зовсім інший рівень. Ми зможемо перевалювати велику кількість різної продукції. Це, перш за все, вигідно Україні. Розвиток портової структури спричинить розвиток судноплавства, торгівлі. Це нові робочі місця, нові можливості.
– Що має зробити уряд?
– Якщо ми домовимося, влада повинна буде виконати роботу на своїх фронтах: потрібно провести до порту ще одну залізничну гілку, побудувати об’їзні дороги, підготувати інфраструктуру до будівництва причалів. На це будуть потрібні серйозні кошти. Але в підсумку, ми побудуємо один з найбільших портів в країні! Розвиток портової інфраструктури – одне з пріоритетних питань для України. Порт забезпечить нам обслуговування наших вантажопотоків на 70-80%. Тобто ми зможемо відвантажувати майже весь свій товар і привозити до порту всю необхідну сировину: сірку, фосфати та інше. Крім того, створивши порт, ми перекриємо іншим постачальникам можливість затримувати відправку українських добрив на експорт у піковий сезон.
– Зерно перевалювати збираєтеся?
-Звичайно, думаю, що вже в цьому році перевалимо не менше 5 млн. тонн зерна на експорт.
– Які Ваші плани з азотного виробництва?
– Стратегічне завдання для всього азотного напрямку – збільшувати обсяги виробництва продукції з більш високою доданою вартістю. Ми, наприклад, хочемо не просто виробляти аміак і продавати його. Ми хочемо переробляти аміак і випускати ті види добрив, на які зростає попит: аміачну селітру, карбамід, карбамідно-аміачну суміш. Ми перестаємо бути, якщо можна так висловитися, “сировинним додатком” зарубіжних підприємств. Більш глибока переробка дасть набагато більшу рентабельність нашого виробництва. Я думаю, через 2-2,5 роки Україна взагалі не буде продавати аміак – він буде весь повністю перероблятися. Але якщо з якоїсь причини на аміак буде висока ціна, то ми завжди можемо зупинити виробництво селітри, карбаміду і продавати аміак.
– У Вас були плани з розвитку внутрішнього ринку. Як Ви збираєтеся витісняти імпортерів з внутрішнього ринку?
– Ми намагаємося вибудувати український ринок так, щоб імпортери взагалі перестали у нас хазяйнувати. Це стало можливим після консолідації нами заводів. Ми вже досить серйозно займаємося складами, тому що для покупця важливо не просто купити добриво в зручному місці, яке знаходиться поблизу його садиби, а й мати можливість зберігати куплене добриво. Ми вже купили велику компанію-трейдера “УкрАгроНПК”, і отримали 16 складів по всій країні. До кінця літа 2013 року матимемо 36 складів. Цього буде достатньо, щоб контролювати ситуацію з імпортом – в імпортерів немає таких складських мереж, ми виграємо у них з логістики, тому що ми ближче до клієнта, приблизно за такими самими цінами. Крім того, ми ведемо переговори з двома великими мережами заправок, щоб на них можна було продавати дрібні фасовані партії добрив, як у Європі. Дорогою будь-хто може купити 2-3-5 кг. селітри, карбаміду для городу.
Простіше кажучи, у нас буде і великий гурт, і роздріб. Моя позиція – ми повинні вийти на полицю. На цих полицях ми хочемо продавати не тільки добрива, але й гербіциди, й іншу агрохімію. На жаль, у великих супермаркетах поки немає наших добрив. Там все заполонив польський і німецький імпорт. Ми це виправимо. Українські добрива не гірше, і ціна дозволяє конкурувати.
– Які напрями хімії, крім азотної, будете розвивати?
– Ми маємо намір серйозно зайнятися напрямком нафтохімії. На 7 – 8 років програма з цього сектору потребує 2 – 2,5 млрд. доларів. Ми хочемо збільшити і розширити лінійку продуктів: метил, пропилен, етилен, полістироли, а також капролактам, хімічні волокна.
– Де будете брати сировину – нафтопродукти? Без цього говорити про розвиток цього напрямку безглуздо…
– Ми плануємо придбати нафтопереробний завод і мережу заправок, але поки не скажу, про які підприємства йдеться.
– Які ще активи плануєте придбати?
– Зараз ми беремо участь в переговорах з однієї великої європейської компанією з виробництва добрив. Там дуже складний конкурс. У ньому беруть участь кілька великих міжнародних компаній. Всі налаштовані дуже серйозно. Ми – теж, оскільки у нас є план з присутності на європейському ринку.
– Наскільки велике це підприємство, за яке Ви боретесь?
– Це великі заводи..
“Будемо по металевому титану і губці другими – третіми в світі”
– Можете назвати приблизні бюджети за Вашими основними напрямками – нафтохімії, азотному і титановому напрямках? На який період впровадження розраховані Ваші програми?
Не менш ніж на 7 років. Що стосується бюджетів, то я можу дати дуже грубі прикидки. У нас виходить: нафтохімія – 2-2,5 млрд. доларів, азотна частина – 1,5-2 млрд. У ці витрати не входить придбання нових підприємств. Я говорю тільки про реконструкцію. У титановий напрямок ми плануємо вкласти близько 2,4-2,7 млрд. доларів.
– Масштабно… Тобто, в наявні активи ви хочете вкласти понад 7 млрд. доларів… І де, дозвольте запитати, ви візьмете кошти?
– Перше джерело – наші власні гроші. Їх ми збираємося витрачати тільки на початкові будівельні, монтажні роботи, тобто на створення майданчика … На ці цілі піде приблизно 25-30% коштів. Основна ж маса грошей, як ви розумієте, піде на закупівлю європейського обладнання. І фінансування цих закупівель буде відбуватися на позикові гроші. За такою схемою ми будували сірчанокислотне виробництво на “Кримському Титані”. Через страхову компанію “Гермес” ми взяли устаткування в лізинг. Ця програма обійшлася нам під 2-3% річних. А сам лізинг розрахований на 20 років. Кращих умов годі й шукати! І це тільки здається, що сума інвестицій величезна. Але якщо розкидати всю суму на 7 років – це не так і багато.
– Ваших коштів усе одно виходить 1,5 млрд. мінімум…
– Правильно підмітили, з них, я думаю, 700-800 млн. доларів буде банківський кредит.
– Зарубіжний, напевно?
– Звичайно. В українських банків ми не зможемо кредитуватися. Наприклад, щодо сірчаної кислоти на “Кримському Титані” ми співпрацювали з європейськими банками. Ставка – 4-5% річних. У це виробництво ми вклали близько 1 млрд. гривень, з яких 20% наші.
– Тобто п’ята частина – свої кошти?
– Так. Саме так працює така лізингова схема. Ти повинен першим вкласти свої гроші, показати, що вони в тебе є. Простіше кажучи, якщо вони позичають тобі гривню, значить, ти повинен вкласти свої 20 копійок. Нам вигідно мати таку співпрацю. Європейці підтримують своїх виробників устаткування. Дають гарантії, кредити і, таким чином, стимулюють експорт. Це, до речі, те, чого в нашій країні не вистачає – програми фінансової підтримки експорту. Наприклад, у Німеччині держава через різні гарантійні схеми підтримує своє машинобудування. Завдяки такій схемі ми побудували цех сірчаної кислоти – по суті, новий завод. Продається обладнання, метал, даються робочі місця, задіяні проектні інститути, складання. Це в загальному виливається у цілу економічну ланцюжок. Тому роль держави в стимулюванні експорту – колосальна! Те підприємство, яке ми побудували, воно супер! Це правда. Це друге в Європі таке високотехнологічне виробництво. Перше було запущене 1,5 роки тому в Бельгії. Я вас запевняю, що в Європі більше такого виробництва немає.
–– Ви довго боролися за забезпечення сировиною титанової галузі. Чому виникла така ситуація?
– Зарубіжні компанії зі мною воювали 8 років, щоб акуратно закрити всю титанову програму в Україні. Їм не потрібні були конкуренти, потрібні були тільки гірничо-збагачувальні комбінати – прямий доступ до сировини (Вільногірський ГЗК та Іршанський ГЗК – “Експерт”). За вісім років ми пережили дві “війни”, в яких брали участь політики і впливові бізнесмени з інших країн. Я скажу чесно, я боровся за себе. Але, з іншого боку, я боровся за країну. ГЗК знаходяться в Україні, чому їх потрібно віддавати в управління іншим країнам? У квітні цього року Фонд держмайна підписав з нами угоду про подовження термінів оренди ГЗК. Проведено оцінку, ми платимо справедливу орендну плату. Я розвиваю ГЗК, вкладаю в них гроші. Крім існуючих ГЗК зараз розробляється два нових проекти. Це Стремигородське родовище в Житомирській області – одне з найбільших титанових родовищ у світі, а також Матроно-Аннівське родовище в Дніпропетровській області. Ми хочемо більш ефективно використовувати наші родовища – продавати не ільменіт, а мати вже перший переділ, щоб робити шлак.
– А покупці згодні з тим, щоб купувати не ільменіт, а вже шлаки?
– Скажімо, росіяни вже погодилися з нами. Вони зрозуміли, що виграти неможливо. На початку говорили, що обійдуться без нас. Але життя показало – вони вже готові купувати не ільменіт, а шлак. Це були непрості переговори. Але логіка ринку завжди перемагає. Якщо ми хочемо бути гравцем на титановому ринку, ми повинні тримати позицію. Нас вже починають поважати. Побачите, через п’ять років Україна може бути по металевому титану і губці другою-третьою в світі. І висновок простий: треба відстоювати свої позиції.
– Ви про частку на світовому ринку, з урахуванням виробництва на Запорізькому титаномагнієвому комбінаті?
– Так, за нашою програмою на цьому підприємстві можна буде виробляти 40 тис. тонн титанової губки. Якщо врешті-решт створити справжній титановий холдинг у тому вигляді, в якому я вже говорив раніше – з усіма нашими активами. І потрібно якомога швидше почати цю програму втілювати в життя. Ми вже купили завод в Італії, і взагалі пішли в переробку прутка, листа, труби. Ми вже працюємо з “Ейрбас”. Скажу чесно, в світі не очікували від нас такого ривка. Зовсім недавно ЗТМК виробляв 4-5 тис тонн губки, поганої якості. Зараз 9 тис тонн. Цього мало. Поки завод фактично слабкий. Висока собівартість виходить через високу вартість електроенергії, через старе обладнання. Там старі, маленькі котли. Історично на це підприємство приходили різні керівники, накопичували борги, чиновники заробляли гроші, а у заводу не було майбутнього. Але, я сподіваюся, воно буде. Ми чекаємо конкурсу і маємо намір в ньому брати участь. Тому що я впевнений: створення потужного вертикально інтегрованого титанового холдингу – це те, що потрібно сьогодні всій економіці України.
– Якщо все так сумно, чому Ви не побудуєте новий завод? Навіщо вам ці чужі старі проблеми?
– Якщо зупинити ЗТМК, Україна вийде з ринку. Будівництво нового виробництва – це кілька років. За цей час Україну можуть забути. Входити на ринок заново завжди набагато важче. Тому наше бачення – зберігати старе виробництво і паралельно будувати нове, з новими технологіями, потужне. Це може бути “двадцятка” (виробництво на 20 тис. тонн губки на рік – Авт.). Потім можна буде знести старі цехи і відкривати другу лінію ще на 20 тис. тонн. Я цілком свідомий того, що потрібно буде жертвувати грошима, щоб Україна втрималася на титановому ринку до появи нового виробництва і нової продукції. Інакше ніяк. Я думаю, що сценарій може бути такий самий, як на “Кримському Титані”. Підприємство виробляло до мого приходу 30 тис. тонн двоокису титану, до кінця цього року буде виробляти 120 тис. тонн. У нас немає проблеми збуту, ми знаємо, куди продати продукцію. У нас своя лабораторія. Якщо клієнт з Італії розробляє новий асортимент продукції – папір чи фарбу, він скидає вихідну інформацію в нашу лабораторію. Ми за його заявкою розробляємо продукцію під нього. Я вам більше скажу. На “Кримському Титані” ми починаємо будувати ще одне виробництво на 120 тис. тонн діоксиду титану на рік. Таким чином, в Криму вироблятиметься 240 тис. тонн. Те ж саме може бути і на “Сумихімпром”. Зараз вони виробляють 40 тис. тонн, а можуть – 160! Якщо наростити виробництво, Україна подвоїть свою частку і буде займати 6-8% світового ринку діоксиду титану.
– Чому Ви “поставили” на титан?
– Титан – це космос, це світ сьогодення і майбутнього. Коли я приводив до ладу “Кримський Титан”, я вже розумів, що на вкладений в титан рубль можна отримати 10 рублів на виході. Згадайте, американці вклали колись 30 мільярдів доларів у Місячну програму. Те, що вони окупили по ній мінімум 300 мільярдів, про це вже всі забули. Але всі технології, які сьогодні використовує світ, дала Місячна програма… Ми є велика країна, з величезним потенціалом саме на титановому ринку. Я бачу: “Ейрбас” і “Боїнг” розвиваються, аерокосмонавтика йде вперед. Я впевнений, що титан – це майбутнє. І я впевнений, що в найближчому майбутньому буде дефіцит титанової продукції. Зараз 4 учасники воюють за цей ринок: Китай, Росія, Казахстан, США. А нас там чомусь немає! Україна може зайняти на цьому ринку друге місце.
Моя філософія така: якщо я сказав – я буду робити. Я не буду спати, я не буду дихати, але я зроблю, якщо візьму на себе відповідальність. Я абсолютно не сумніваюся, що чим швидше буде створений вертикально інтегрований титановий холдинг, тим краще для України.
“Ми піднімемо планку України як держави. І я буду до цього причетний”
– Чому Ви стали спонсорувати футбольний клуб “Таврія”? Це теж частина якогось плану? Або не змогли відмовити?
– “Таврія” – це команда всього Криму, я розумію, що цей клуб і футбол взагалі дуже важливі для кримчан. Я бачу це, тому що є акціонером двох підприємств у Криму. Ми давно домовилися з кримською владою про те, що я буду підтримувати “Таврію” і не кину її. Свою обіцянку я виконую.
– Так Ви альтруїст?
– Ні, не альтруїст зовсім. Але у мене є своя філософія. Ми не скорочували людей. Наприклад, на “Сєверодонецькому Азоті” потрібно всього 2,5-2,8 тис., а там працює 8,7 тисяч! У мене директори ламають голову над тим, як завантажити роботою людей. Це велика проблема. Але давайте подивимося, що буде, якщо їх звільнити? Чим вони займуться і як зміниться обстановка в місті?
– Виїдуть, будуть грабувати або пити. Кримінал в будь-якому випадку.
– Правильно. А мені потрібна безпека. Якщо ти хочеш мати хороший завод, якщо ти хочеш, щоб він працював, ти повинен думати про людей, про те, в якому місті вони живуть. Ви можете подивитися, скільки наші підприємства витратили на соціальну сферу за останні кілька років. І ці програми тривають. Я вважаю, сьогодні по-іншому не можна.
Такі міста, як Сєверодонецьк, Армянськ або Красноперекопськ (а всього таких в Україні 120!) залежать фактично від одного підприємства. І ми у Федерації роботодавців вважаємо, що до таких містах з боку держави має бути особливий підхід.
– Євро – 2012 для України шанс?
– Ось подивіться, будують стадіони, аеропорти. Ми прилетіли до Львова, я давно там не був. Я вийшов і сказав: “Хлопці, дивіться, хто б і що мені не говорив, ніколи цього аеропорту не було б, якби не Євро. Скажу більше. Тепер вони змушені будуть щось робити, тому що побудували потужний аеропорт, і до нього треба добудувати потужну інфраструктуру. Їм треба розвивати тепер туристичну тему в Карпатах, щоб завантажити цей аеропорт, хоча б з внутрішніх перевезень. Єдине, я вважаю, що було би правильно Сімферополь включити до списку міст, що приймають Євро 2012. Криму це потрібніше, це туристичний центр України. А чи будуть люди літати так само часто до Донецьку або Харкова після Євро? Якби ми мали класний аеропорт в Криму, стадіон хороший, хороші дороги, готелі, ми б на 40% здійснили плани з розвитку Криму. Проводити Євро у Львові логічно. Там курорти – Карпати, Моршин, Трускавець. Побудовані об’єкти стануть в нагоді там і після Євро.
– Ким Ви бачите себе і який свою компанію через 10 років?
Я дуже комфортно почуваюсь у бізнесі. Це моє. Не знаю, як складеться життя, але поки я точно розумію, чого хочу. І мої очікування такі. Group DF буде українською компанією світового масштабу. Я сподіваюся, що в титановій галузі, зокрема, в металургії ми будемо другими, у крайньому випадку – третіми. Думаю, для нас це буде велика перемога. Буде складно боротися з такими технологічно потужними країнами як США, Росія, Китай. Але ми будемо це робити. Це те, чого ми можемо реально досягти, піднявши тим самим планку України як держави. І я буду до цього причетний.